Місцеве самоврядування довго сприймали як щось «другорядне» порівняно з центральною владою. Насправді все навпаки: саме громади першими зустрічають кризу, війну, економічні провали і саме на їхньому рівні вирішується, чи буде в людей вода, світло, дороги, садочки, безпека.

Україна за останнє десятиліття пройшла дуже глибоку реформу децентралізації. Війна тільки підсвітила: там, де громади сильні, – люди виживають і відновлюються швидше. Один із показових прикладів – Гостомельська громада на Київщині, яка одночасно є передмістям столиці, точкою тяжіння бізнесу й логістики та місцем, що пережило окупацію й важкі бої.

Ця стаття – про те, як влаштоване місцеве самоврядування в Україні простими словами, що реально змінила децентралізація і які висновки можна зробити з історії та сьогодення Гостомельської громади.

1. Від віче до сучасних громад: коротка історія

Якщо сильно спростити, місцеве самоврядування – це право людей на місці самим вирішувати, як жити, а не чекати «вказівок зверху».

На українських землях різні форми самоврядування існували століттями:

• у часи Київської Русі – віче та громади, де найважливіші питання вирішувалися спільно;
• в містах із Магдебурзьким правом – обрані магістрати та реальні міські права;
• у козацьку добу – сільські та козацькі громади з виборністю отаманів і старшини.

Потім були періоди імперій і радянської системи, коли самоврядування або обмежували, або формально залишали, але під повним контролем центру. Радянські «ради» по факту були частиною вертикалі влади, а не самостійним рівнем прийняття рішень.

Після 1991 року Україна проголосила курс на демократію і ринок, але інерція централізму була дуже сильною. Формально ради обиралися, але реальними гравцями залишалися місцеві державні адміністрації і «ручне» управління з Києва. Суть місцевого самоврядування довго залишалась на папері.

2. Як влаштоване місцеве самоврядування в Україні сьогодні

Якщо говорити людською мовою, модель така:

• територіальна громада – це жителі села, селища чи міста (іноді – об’єднаних населених пунктів);
• вони обирають раду (сільську, селищну, міську) та голову;
• рада ухвалює рішення, бюджет, програми розвитку;
• виконавчі органи ради (виконком, відділи, управління) реалізують все це в практиці: дороги, освітлення, садочки, благоустрій тощо.

У громади є:

• власні повноваження (свої питання – благоустрій, комуналка, розвиток території, місцеві програми);
• делеговані повноваження (завдання, які держава передає «на місця» – частина освіти, соцзахисту, адміністрування деяких послуг).

Фінансова база – це не тільки «місцеві побори», а й частина загальнодержавних податків, яка зашивається в бюджет громади (наприклад, частина податку на доходи фізичних осіб, плата за землю, єдиний податок, податок на нерухомість тощо).

Ключова логіка така: якщо громада відповідає за дороги, садочки, освітлення, безпеку – вона має мати реальні гроші та повноваження, а не тільки «побажання».

3. Децентралізація: що реально змінилося

Після 2014 року в Україні почалася системна реформа децентралізації. Якщо відкинути бюрократичну термінологію – держава зробила три важливі кроки:

1. Об’єднала дрібні і слабкі громади у спроможні.
   Замість десятків сільрад із мізерними бюджетами і «на півставки бухгалтером» створили об’єднані територіальні громади з нормальними бюджетами, своїми виконавчими структурами й прямими відносинами з державним бюджетом.
2. Передала на місця більше грошей.
   Частина податків «залишається внизу». У багатьох громад власні доходи зросли у кілька разів. Ті, хто вміє працювати з бізнесом, землею, інвестиціями – стали реально багатшими.
3. Змінила карту районів і закрила «дірки на карті».
   Україну поділили на логічніші райони, а вся територія стала покрита громадами. Більше немає «нічийних зон», де ніхто ні за що не відповідає.

Результат простий: там, де громада активна, компетентна і вміє планувати – видно реальний прогрес. Там, де на місці залишився старий підхід «чекаємо з Києва», – зміни мінімальні.

4. Гостомельська громада: від «приміського додатку» до самостійного гравця

4.1. Статус і місце в системі влади

Гостомель – типове передмістя Києва, але зі своїми унікальними рисами: стратегічний аеропорт «Антонов», транспортні коридори, промислові об’єкти, стрімке житлове будівництво останніх років.

До реформи Гостомель був селищем у складі Ірпінської міської ради. Це означало:

• частина рішень по Гостомелю приймалась у Ірпені;
• інтереси селища конкурували з інтересами міста;
• стратегічне планування йшло «через призму Ірпеня».

Після нового адмінтерустрою Гостомель став центром окремої Гостомельської селищної територіальної громади у складі Бучанського району. Громада отримала:

• власну селищну раду й голову;
• прямі міжбюджетні відносини з державою;
• чітко визначені повноваження і відповідальність;
• окремий бюджет і програми розвитку.

Фактично Гостомель перейшов із статусу «приміського придатку» до повноцінного гравця в системі місцевого самоврядування.

4.2. Програмний підхід: як Гостомель планував розвиток

Ще до повномасштабної війни Гостомельська селищна рада активно користувалася програмно-цільовим підходом. У 2016–2017 роках були ухвалені:

• програми соціально-економічного та культурного розвитку;
• програми благоустрою, розвитку ЖКГ, вуличного освітлення;
• програми підтримки освіти, культури, спорту;
• програми соціального захисту, підтримки ветеранів і малозабезпечених;
• екологічні програми.

Ключові акценти для селища тоді були дуже прагматичні:

• дороги місцевого значення;
• освітлення вулиць;
• вирішення проблем зі сміттям;
• черги у дитсадки і потреба в нових навчальних закладах;
• підтримка комунальних підприємств і базової інфраструктури.

Це – класичний «набір болю» для більшості передмість великих міст. Гостомель намагався відповідати на нього не хаотичними рішеннями, а через системні програми з конкретними заходами, відповідальними й кошторисом.

4.3. Війна, окупація і нові виклики

Повномасштабне вторгнення Росії в 2022 році вдарило по Гостомелю особливо жорстко. Бої за аеропорт, окупація, руйнування житла, інфраструктури, втрата людей – це не абстрактні ризики, а реальність.

Для місцевого самоврядування це означало:

• повноваження перебрала на себе військова адміністрація;
• ресурсів стало менше, проблем – у рази більше;
• значна частина зусиль пішла не на розвиток, а на виживання, евакуацію, гуманітарку, базове відновлення.

Разом з тим війна показала й іншу сторону – високий рівень самоорганізації, волонтерські ініціативи, взаємодію громади з військовими і силами безпеки. Це той соціальний капітал, на якому потім будується відновлення.

5. Системні проблеми: що заважає громадам працювати ефективно

Навіть після децентралізації місцеве самоврядування в Україні живе не в ідеальному світі. Є кілька хронічних проблем, які добре видно і на прикладі Гостомеля.

5.1. Повноваження розписані не до кінця

Формально закон розділяє, за що відповідає громада, а за що – держава через місцеві державні адміністрації. На практиці:

• частина функцій дублюється;
• частина «розмазана» так, що незрозуміло, хто реально відповідальний;
• багато рішень все одно зав’язано на центральні органи.

У результаті виникають затримки, конфлікти, «пінг-понг» між різними структурами.

5.2. Фінансові дисбаланси

Є громади з потужною економікою, а є території, де особливо не з чого наповнювати бюджет. Система дотацій і вирівнювання частково це компенсує, але:

• бідні громади залишаються сильно залежними від центру;
• у багатших з’являється відчуття, що «розвиток карається реверсною дотацією».

Гостомель має потенціал – промисловість, логістика, близькість до столиці. Але масштабні проекти (нові школи, інженерні мережі, повоєнна відбудова) все одно потребують ресурсів, які виходять за рамки одного місцевого бюджету.

5.3. Кадровий голод і управлінські навички

Сильна громада – це не тільки закон і гроші, а ще й люди, які цим усім вміють керувати. Тут по всій країні проблема плюс-мінус однакова:

• хороші фінансисти, юристи, містобудівники, проектні менеджери дорожче цінуються в бізнесі;
• в органах місцевого самоврядування зарплати нижчі, навантаження вище, публічний тиск більший.

У результаті громади часто працюють «на ентузіазмі» і тонкому кадровому шарі. Це обмежує здатність залучати гранти, управляти великими інфраструктурними проектами, якісно планувати просторовий розвиток.

5.4. Низька культура участі громадян

Інструментів участі людей у місцевій політиці формально багато: громадські слухання, місцеві ініціативи, органи самоорганізації населення, петиції, громадський бюджет. Проблема в іншому:

• частина жителів просто не цікавиться місцевою політикою;
• частина не вірить, що їхня участь щось змінить;
• частина активізується тільки «на скандал», а не в конструктив.

Для будь-якої громади, включно з Гостомелем, це означає: влада часто працює «наосліп», без системного зворотного зв’язку від людей.

6. Уроки з Польщі, Німеччини, Балтії: куди рухатися далі

Важливо чесно визнати: Україна не вигадує місцеве самоврядування «з нуля». Європейські країни вже пройшли дуже схожі етапи.

• Польща після реформ 90-х зазнала сильних змін з широкими повноваженнями, серйозною фінансовою базою і потужною міжмуніципальною співпрацею. Там громада – це реально «маленький менеджер території», а не «проситель у центру».
• Німеччина показує, як муніципалітети можуть об’єднуватися в спільні структури, щоб разом вирішувати питання транспорту, утилізації відходів, безпеки, не втрачаючи своєї ідентичності.
• Естонія демонструє, як цифровізація сильно підсилює місцеву владу: електронні сервіси, онлайн-обговорення, електронні голосування роблять комунікацію між владою і людьми швидкою та прозорою.

Для України й таких громад, як Гостомель, це не просто «цікаві кейси», а реальні орієнтири: менше паперу й політики заради політики, більше сервісу, даних і відкритості.

7. Що далі: практичні кроки для Гостомельської громади і не тільки

Якщо переводити все сказане в конкретні дії, пріоритети можна сформулювати так.

1. Чіткі правила гри на рівні держави.
Завершити реформу децентралізації на законодавчому рівні: оновити базовий закон про місцеве самоврядування, чітко виписати нагляд за законністю рішень громад без повернення до старого адмінцентралізму.

2. Фінансова стійкість і розвиток економіки.
Для Гостомеля – максимально стимулювати реєстрацію бізнесу в громаді, розвивати логістику, промисловість, безпечну і продуману житлову забудову. Для держави – вдосконалювати систему вирівнювання, щоб не душити активні громади і не залишати без шансів слабкі.

3. Стратегія відбудови й розвитку, а не «латання дір».
Гостомелю потрібна актуалізована стратегія розвитку до 2030 року: з урахуванням повоєнної відбудови, розвитку аеропорту, транспортних коридорів, промислових зон, нових житлових масивів і, окремо, безпекової компоненти.

4. Прозорість і комунікація з людьми.
Рішення, які стосуються забудови, землі, інфраструктури, мають проходити через публічні обговорення. Бюджет – бути максимально відкритим. Звіти – регулярними, зрозумілими і публічними.

5. Інвестиція в людей.
Системно підсилювати команду громади: навчання, залучення нових фахівців, програми стажувань, робота з молоддю. Це довго і не завжди «гучно», але без цього інституційна спроможність не росте.

6. Співпраця з сусідами і міжнародними партнерами.
Спільні проекти з Бучею, Ірпенем, іншими громадами, участь у міжнародних програмах відбудови, партнерство з громадами у ЄС – це вже не «красива ідея», а базова умова для великої реконструкції.

7. Цифрові сервіси як норма.
Запровадження електронних послуг, електронних записів, онлайн-трансляцій засідань, публічних карт проектів і ремонтів. Це піднімає довіру й зменшує простір для корупції та маніпуляцій.

Висновок: громади як опора стійкості

Війна чітко показала: держава тримається не тільки на армії та центральній владі. Вона тримається на громадах, які в критичний момент не розбігаються, а організовуються, годують, вивозять, ремонтують, приймають рішення на місці.

Місцеве самоврядування – це не про «хто буде головою». Це про те, чи будуть у конкретних людей на конкретній вулиці:

• безпечна школа для дітей;
• лікар, до якого можна дістатися;
• комунікації, що не ламаються від першої грози;
• відчуття, що їх чують і вони впливають на рішення.

Гостомельська громада – яскравий приклад того, як територія з непростою історією, сильними ударами війни та складними політичними процесами все одно залишається суб’єктом, а не об’єктом управління.

Наступний етап – перетворити цю суб’єктність на системну, прозору і професійну модель управління, де місцеве самоврядування – не просто гасло, а щоденна управлінська практика, яка дає людям відчутний результат.

Руслан ПАПЕНКО